№13-20260602 | 7 кроків до нової Конституції

Україна перебуває у стані глибокої системної кризи, де чинна Конституція, що стала результатом кулуарних домовленостей еліт минулого, більше не здатна забезпечувати розвиток суспільства. Основна вада поточної системи — тотальний дисбаланс відповідальності: поки народ декларативно вважається джерелом влади, реальні механізми контролю за чиновниками, суддями та депутатами відсутні. Це породжує правовий нігілізм та корупцію, які руйнують державу зсередини.

Ми ініціюємо перехід від моделі «держави-деспота» до справжньої Республіки — спільної справи вільних громадян. Новий суспільний договір має перетворити українця з об'єкта управління на активного суб’єкта, який не лише обирає владу, а й несе відповідальність за свій вибір та має інструменти для негайного виправлення помилок менеджменту країни.

Для реалізації цієї візії ми пропонуємо втілити наступні 7 стратегічних кроків, які стануть фундаментом нової української державності:

Системні вади поточної конституційної моделі

Аналіз державної моделі демонструє, що в чинній Конституції закладено глибинний дисбаланс відповідальності. Поки народ декларується як єдине джерело влади, фактичні механізми контролю за гілками влади відсутні. Президент, народні депутати та судді наділені широкими повноваженнями, проте позбавлені реальних санкцій за порушення конституційних норм. Це створює умови для системної корупції та правового нігілізму.

Особливої уваги заслуговує декларативність багатьох статей. Більшість прав, як-от право на життя чи захист власності, не підкріплені конкретними інструментами їх реалізації. Без чітко прописаних механізмів будь-яка стаття залишається лише «романтичним визначенням» на папері. Більше того, законодавство часто входить у пряме протиріччя з Основним Законом, що особливо яскраво проявилося під час воєнного стану, коли виборчі процеси та терміни повноважень органів влади опинилися поза чітким правовим регулюванням.

Радикальне переосмислення відповідальності та суб’єктності

Новий суспільний договір має перетворити громадянина з об’єкта управління на активного суб’єкта. Однією з найважливіших ініціатив у цьому контексті є перехід від анонімного до відкритого голосування. Таємність виборів у нинішніх умовах часто стає ширмою для безвідповідальності: як виборця за свій вибір, так і обранця перед своїм електоратом. Відкритість голосування дасть можливість персоніфікувати відповідальність та впровадити реальний механізм відклику депутатів (імперативний мандат).

Іншим революційним кроком має стати зміна презумпції для державних службовців. Якщо для звичайних громадян діє презумпція невинуватості, то для чиновників має бути впроваджена «презумпція винуватості» за аналогом сінгапурської моделі. Якщо статки чиновника або його близького оточення не відповідають офіційним доходам, він має сам доводити їхню законність. У разі невдачі — повна конфіскація та заборона займати посади. Це фундаментально змінить мотивацію йти у владу: від збагачення до служіння.

Структура та тип нової Конституції: пряма дія проти декларацій

Експертна спільнота ГУРУ схиляється до того, що нова Конституція має бути документом прямої дії. Це означає відмову від складних юридичних конструкцій, які потребують роз’яснень через додаткові закони, що часто викривлюють дух самого права. Пропонується дворівнева структура документа:

• Принципова частина (Глосарій): чітке визначення базових термінів, таких як «республіка», «влада», «громадянин», «джерело влади» та чітке встановлення принципів побудови республіки. Це унеможливить маніпуляції та подвійні трактування.
• Формально-юридична частина: конкретні процедури влади, норми прямої дії та жорсткі санкції за їх порушення.

Важливим аспектом є також право на збройний захист. Громадянин, який має право на володіння зброєю та готовий захищати свій дім і країну, набуває зовсім іншого рівня суб’єктності та поваги з боку держави.

Питання суверенітету та історичний контекст

Конституція ніколи не є абстрактним текстом; вона завжди є інструментом вирішення нагальних завдань суспільства. Сьогодні головне завдання України — здобуття справжнього суверенітету. Існує чотири моделі суверенітету: зовнішнє управління, деспотія (самовладдя), аристократія (влада еліт/олігархів) та народовладдя (республіка).

Для побудови справжньої республіки необхідно обмежити вплив «Левіафана» — державної машини, яка прагне до самозбереження та контролю над громадянами. Сувереном має стати не бюрократичний апарат, а організоване громадянське суспільство. Саме воно має контролювати державу, а не навпаки, як це відбувається зараз, коли громадські організації змушені витрачати ресурси на нескінченні звіти перед чиновниками.

Шляхи реалізації: Конституанта чи прецедент?

Питання про те, як саме впровадити ці зміни, залишається дискусійним. Один зі шляхів — це скликання Конституанти (установчих зборів) та написання документа «з нуля». Це дозволить уникнути тяглості помилок минулого, але несе ризики тривалого процесу та політичних маніпуляцій.

Альтернативою є прецедентний шлях або шлях «малих конституцій». Громадяни можуть об’єднуватися в політичні партії чи спільноти, які вже зараз у своїх статутах пропишуть нові правила: відмову від анонімності, відкриті фінанси, механізми ротації лідерів. Демонструючи ефективність цих правил усередині своїх груп, вони зможуть масштабувати цей досвід на всю країну.

Також розглядається можливість використання цифрових платформ для колективного написання Конституції. Це дозволить залучити тисячі небайдужих громадян до обговорення кожної статті, де через систему рейтингів та голосувань формуватиметься текст, який дійсно відображає волю народу.

ГОЛОВНІ ВИСНОВКИ:

1. Криза відповідальності: чинна Конституція 1996 року була результатом домовленостей тодішніх “еліт” і вичерпала свій ресурс через закладену в ній безвідповідальність влади та відсутність механізмів реалізації прав громадян.
2. Суб’єктність громадянина: новий суспільний договір має базуватися на відповідальному громадянині, волі народу, економічній та інших свободах, суворому дотриманні прав приватної власності, та верховенстві права.
3. Контроль над чиновниками: запровадження презумпції винуватості щодо статків держслужбовців та жорстка люстрація за порушення Конституції є критичними для подолання корупції та свавілля чиновників.
4. Конституція прямої дії: документ повинен містити чіткий глосарій та норми, які не потребують додаткових законів для їхнього виконання, з обов’язковими санкціями за порушення.
5. Пріоритет громадянського суспільства: справжній суверенітет можливий лише тоді, коли суспільство контролює державний апарат, а не навпаки. Республіка — це спільна справа громадян.
6. Вибори як право: теза про неможливість проведення виборів під час війни є маніпулятивною; демократичні процедури є запобіжником від узурпації влади та шляхом до оновлення стратегії розвитку держави.
7. Цифрова Конституанта: сучасні технології дають шанс на створення «народної конституції» через широке онлайн-обговорення та голосування за принципи нового суспільного ладу.